Родина

Або ти народиш протягом року, або ми розлучаємося! – заявив чоловік

Мар’яна і Діма прожили в шлюбі п’ять років. Здавалося, все у них нормально, як у всіх. Тільки от дітей не встигли завести, не виходило.

Мар’яна вагітніла кілька разів, але виносити дитину так і не змогла. Викидні на ранніх термінах. Вона вже стільки лікувалася, але все одно не виходило, а чоловік дуже хотів дитину.

, і – підписуйтесь і не губіться!

В ідеалі, звичайно, хотілося трьох колись, коли вони тільки одружилися, але бачачи, що утроба дружини з червоточиною, так би мовити, мріяв хоча б про одного. Ще й мати йому вічно співала у вуха, що дружина у нього неповноцінна. Баби в усьому світі народжують, а ця і одного виносити не в змозі.

І ось одного разу, трохи перебравши оковитої на якомусь святі, Дмитро заявив дружині.

– Чи ти народиш протягом року, або ми розлучаємося!

– Ти серйозно? – образилася вона. – Ти так кажеш, ніби я навмисне народити не можу!

– Може, так і є. За п’ять років три викидня. Це ж ненормально! Постарайся вже як-небудь!

Мар’яна любила чоловіка. Багато в чому він їй здавався дуже позитивною людиною. Іноді жадноватым був, але в цілому все нормально. Тільки з дітьми у них і правда не виходило. Немов корова язиком злизала. Хоча ні, Мар’яна вже і до бабок ходила, не тільки лікарям, але нічого не допомагало.

До речі, одружилися вони не молодо-зелено. Обом вже ближче до тридцяти було, а зараз і за тридцятку перевалило. Пора б і народити, але її тіло немов відмовлявся це зробити. Навіть лікарі часом дивувалися. Всі аналізи, як у космонавта. Хоч завтра в космос, а дітки в її утробі не приживаються.

Свекруха останнім часом все частіше підливала масла у вогонь. Чи То їй самій хотілося вже поняньчити онуків, то знайшла, до чого причепитися, але Інна Григорівна вже не соромилася і висловлювала невістці все, що думає з цього приводу.

Неприємно її, звичайно, слухати, але що поробиш. Чоловік не заступався, а сама Мар’яна скільки не намагалася дати відсіч, не виходило. Не дивно, що своїми гнилими нікчемними думками матір і сина заразила, хоча від нього дружина не розраховувала почути щось подібне.

– Дим, а може, справа все-таки й тобі теж? Я ж пропонувала разом в лікарню сходити. . .

– У мене все в порядку! – впевнено заявив він в котрий раз.

– Ти навіть аналізи жодного разу не здав!

– Ти знаєш, які там аналізи! Як подумаю, аж дрож бере від огиди! Хто взагалі придумав? !

– Аналізи ці придумав той, хто хоче, щоб люди здорових дітей народжували, а ти всю відповідальність на мене переклав. Ще й ультиматуми ставиш! Так справа не піде!

– Ти зі мною не торгуйся, ми не на базарі! – рикнув чоловік і пішов спати.

Мар’яна довго ворочалася після їх розмови, не могла заснути. Їй здавалося, що чоловік несправедливий в цьому відношенні. Та й умови його пролунали занадто жорстко. Рік у неї на все про все? Де це бачено! Ще й сам обстежитися не хоче.

Вперше за довгий час вона засумнівалася в тому, що так сильно любить свого чоловіка. Може, взагалі не варто все це продовжувати.

Через пару тижнів у гості прийшла свекруха. Судячи з усього, син поділився з нею своїми переживаннями.

– Ну що, лічильник вже цокає? – глузливо запитала Інна.

– Ви про що? – напружилася Мар’яна.

– Ти знаєш про що! Всього рочок тобі залишилося насолоджуватися життям з моїм мій син і я! А далі все, назад у вільне життя. Хоча по мені так і рік чекати не потрібно. Ти все одно ні на що не здатна!

Це стало останньою краплею. Мар’яна не збиралася таке вислуховувати ще і від свекрухи. Ким вона себе вважає?

Захотілося прямо в той день зібрати речі і піти, але трохи заспокоївшись, Мар’яна вирішила, що поспішати нікуди. Вона зателефонувала людям, які знімали її однокімнатну квартирку, попросила їх протягом місяця знайти собі нове житло. Якщо раніше, то краще.

В той момент вона навіть зраділа, що все-таки не продала свою квартиру, хоча чоловік і умовляв часом. Мовляв, навіщо вона потрібна, якщо ми тепер разом? А ні, мабуть, ще знадобиться.

Чоловікові про це вона говорити нічого не стала. Просто жила далі. Ніби все, як завжди, за винятком одного АЛЕ, вони з чоловіком перестали спати в одному ліжку. Вона ображалася і йшла спати в вітальню, а його наче й не хвилювало. Вони взагалі майже перестали розмовляти один з одним.

Він ніби чекав, що вона перша підійде і вибачиться, а Мар’яна і не збиралася цього робити. Зачепив він її за живе.

Через пару тижнів зателефонували мешканці і сказали, що можна забирати ключі. Вона поїхала до них. Квартиру, звичайно, трохи зіпсували за п’ять років, але воно і не дивно. Там молода пара жила з дитиною. Ще й завели кота, правда, з її дозволу.

Хотілося б освіжити ремонт, але часу на це не було. Мар’яна тепло попрощалася з Валею і Сашею, своїми квартирантами, забрала ключі і поїхала додому.

Їй навіть пояснювати нічого не хотілося Дімі. Вона вже прийняла рішення. Якщо для чоловіка вся цінність в ній полягає лише в її утробі, то і продовжувати їм нічого. Краще вже однієї жити, ніж з такими умовами і ультиматумами.

Коли Дмитро повернувся додому, Мар’яна вже майже всі зібрала речі свої.

– Що ти робиш? – здивувався він.

– Йду від тебе!

– Ти серйозно?

– А чого тягнути? За рік я все одно не зможу народити, раз за п’ять років не змогла! Краще вже відразу. . .

– Мар’ян, я думав, тебе це навпаки мотивує!

– Ні, Діма, так людей не мотивують, а принижують! У тебе вийшло!

– Але я не хочу розлучатися!

– Треба було про це подумати, коли кидався такими заявами, а потім ще й матері розповів! Питання закрито!

Дружина зачепила його за живе. Прикро таке чути, але наполягати на своєму він не став. Хоче піти? Скатертиною дорога! Ділити їм нічого, розведуть легко!

У той же вечір Мар’яна переїхала, а трохи пізніше забрала речі, які залишилися причому багато всього вивезла. Вона не була тягарем всі ці роки, як вважала її свекруха, багато купувала в квартиру. І по дрібниці, посуд там, постільна, рушники, так і побільше купівлі – стильну машину, телевізор, меблі.

Все забрала. Вирішила нічого чоловікові не залишати, а він і не наполягав. Правда, в душі вважав її дріб’язкової, раз навіть улюблені тарілки витягла з шафи. Жальче всього йому тостер стало. Любив він тости вранці з маслом. Та ладно, сам собі купить, не проблема.

І ось Мар’яна вже жила в своїй старенькій квартирі близько двох місяців, коли одного разу хтось подзвонив у двері. Вона пішла відкривати, хоча і не уявляла, хто міг прийти.

Час ще не пізніше. Відкривати нестрашно. Та й район спокійний. На порозі стояв чоловік років сорока.

– Здрастуйте, ви Мар’яна? – запитав чоловік.

– Добрий вечір, а ви хто?

– Мене звуть Петром. Я брат Олександра. Він недавно з цієї квартири з’їхав. . .

– І? – здивувалася вона.

– Можна я зайду? Не хотілося б, щоб сусіди підслуховували. Я вас не ображу, не бійтеся!

– Я й не боюся! – відповіла вона, але впустила непроханого гостя скоріше з цікавості.

– Я розумію, це прозвучить трохи дивно, але я дещо приховав у цій квартирі. Не думав, що брат так рано звідси з’їде. . .

– Сподіваюся, це не наркотики? – злегка здивувалася Мар’яна.

– Ні, це гроші. Я тоді з дружиною розлучався. Вона з усіх рахунків моїх гроші злизала після розлучення, але певну суму я встиг зняти і заховати. Розумію, це мене не прикрашає, але там важкий випадок був. Загалом, з вашого дозволу я б хотів забрати свої гроші! Мене просто в місті не було. Я не знав, що вони з’їхали. Тільки вчора повернувся.

– Дивно, я ніде їх не знаходила. . .

– Їх так просто не знайти! – посміхнувся він.

– А ви у банку гроші не пробували зберігати?

– Так, ідея хороша, але не завжди працює. Це була вимушена міра. Так ви не проти?

– Ні, звичайно! Але з вас тортик, якщо знайдете! – посміхнулася вона.

– Взагалі не питання! – відповів він і пішов у кімнату.

Відсунувши комод, він зняв одну дошку, а потім подлез рукою під самий низ і дістав пакет з грошима, приліплений на скотч. Мабуть, навіть брат його був не в курсі, що там щось зберігалося.

Мар’яна не знала, скільки там грошей. Тільки бачила, що це євро. Та й яка їй різниця. Хоча цікаво, адже вона навіть не підозрювала, що живе на маленькому скарб!

– Ви якийсь торт любите? – запитав він, поклавши гроші в кишеню.

– Шоколадно-шоколадний!

– О, наша людина! – тільки зрадів він. – Я тоді в магазин?

– Добре, я поки чайник поставлю!

Петро пішов у магазин, а повернувся через п’ятнадцять хвилин. Він думав віддати торт і піти, але Мар’яна наполягла на тому, щоб він склав їй компанію. Раз вже грішити перед солодким сном, то не в гордій самоті.

Довго умовляти не довелося. Петя пройшов на кухню і сів на диванчик. Він часто раніше тут сидів, але тоді в квартирі ще жив його брат. Незвично трохи.

– А можна поцікавитися? Чого ви вирішили назад тут оселитися?

– Все просто. З чоловіком розлучилася! – відповіла вона з легким смутком.

– Зрадив?

– Ні, не зійшлися характерами. Вимагав від мене неможливого!

– Навіть цікаво, чого ж. . .

Вони сиділи і балакали за чаєм близько години. Мар’яна навіщо розповіла йому про претензії чоловіка, а він повідав про свій хворобливе розлучення. За один вечір вони дізналися один про одного так багато.

Йдучи, Петя запитав ненароком.

– Може, ще як-небудь чаю поп’ємо?

– Прохідний квиток ти вже знаєш? Тортик! – посміхнулася вона.

– Ага, шоколадно-шоколадний!

І Петя прийшов знову через тиждень, а потім ще і ще. Вони подружилися, а потім самі не помітили, як стосунки перейшли на новий рівень. Через півроку вони вже вирішили з’їхатися, а ще через три місяці Мар’яна зрозуміла, що завагітніла від Петра.

Вона не сподівалася, що цього разу все буде інакше. Почала усвідомлювати це тільки на сьомому чи восьмому місяці, коли вагітність вже підходила до кінця, а викидня так і не сталося. До того часу вони вже встигли розписатися. Петя наполягав, хоча їй не дуже хотілося.

– Ні, наша дитина повинна народитися в законному шлюбі! – ніжно сказав він.

Вона погодилася. В принципі все до того і йшло. Незабаром вона народила здоровенькую дівчинку. Дівчинку назвали Вікторією, немов вона стала її маленькою перемогою.

Мар’яна і сама не вірила, що доля нарешті усміхнулася їй, а ще не могла позбутися думки, що всі ті невдачі в минулому були пов’язані не з нею, а з її колишнім чоловіком, хоча доказів у неї і не було.

Як-то ввечері подружжя прогулювалися в парку з коляскою. Вони йшли і гомоніли про щось, коли Мар’яна раптом побачила колишнього чоловіка. Він стояв біля колеса огляду з якоюсь панночкою з рудим волоссям.

Діма не відразу помітив колишню дружину, а вона сподівалася, що і зовсім не помітить, але немає. Він не лише зауважив, а й вирішив підійти.

– Ну, привіт! – недобре сказав він, поглядаючи на коляску.

– І тобі не хворіти. . .

– Швидка ти!

– Яка є!

– Як же так?

– Від доброго чоловіка, мабуть, і народити нестрашно! – тільки й сказала вона. – Знайомся, це мій Петя!

– Дмитро! – сухо сказав він і простягнув її новому чоловікові руку, але Петя її не потиснув, хоча і розумів, що такі моменти чоловіків особливо бісять.

– Ходімо, люба! – тільки й сказав він. – А то все морозиво без нас з’їдять.

* * * К О Н Е Ц * * *

Всім велике спасибі за підписку, лайки і коментарі!

Ще розповіді: